Вже сьогодні, 21 березня збірна України проведе перший матч плей-оф відбору на Євро-2024 проти Боснії і Герцеговини. Майже відразу після жеребкування більшість з нас зробили висновок, що нам пощастило, і цього суперника потрібно проходити. За кілька днів до матчу випромінювали впевненість і наші гравці, які говорили про необхідність думати, насамперед, про власну гру та зіграти на своїх сильних сторонах, і лише головний тренер Сергій Ребров, як, втім, і належить тренеру, був дуже стриманим у своїх висловлюваннях. 

Звичайно, наш статус фаворита цієї зустрічі не піддається сумнівам, зобов'язує діяти з позиції сили та думати насамперед про себе. Однак будь-який прояв шапкозакидання у бік боснійців – є максимально поганою ідеєю, адже там, повірте, є кому нас за це покарати. В день важливої гри пропонуємо детальніше поговорити про суперника України. 

Маленька збірна, якій завжди не вистачає зовсім трохи

Називати Боснію маленькою командою, і тим більше футбольним карликом – це занадто, але якщо подивитися на історію її виступів на великих турнірах, то можна переконатися, що вона пішла від такого статусу недалеко, адже подібної історії практично немає. За весь час свого існування збірна Боснії і Герцеговини виступала на мейджорі лише один раз, коли пробилася на ЧС-2014. Там команда під керівництвом Сафета Сушича посіла третє місце в групі з Аргентиною, Нігерією та Іраном, здобувши над останнім свою поки що єдину перемогу на мундіалях. 

Цікаво, що з того легендарного складу, який виступав на чемпіонаті світу десять років тому, у команді досі залишаються троє людей: Сеад Колашинац, Міралем П'янич та Едін Джеко. Останні двоє, до речі, навіть забивали у ворота Ірану, та й взагалі все ще є головними зірками своєї збірної, тож зміна поколінь, як бачимо, там відбувається неспішно.

Незважаючи на те, що практично кожна кваліфікація закінчувалася для боснійців підсумковим провалом, деякі з них були дуже близькі до мети. На Євро-2004 їм не вистачило одного бала до плей-оф та двох – до прямого виходу, а на ЧС-2010 команда вже дісталася стикових матчів, проте там поступилася Португалії (0:1; 0:1). На чемпіонаті Європи-2012 знову вийшли до плей-оф і знову потрапили на португальців (0:0; 2:6). Не підкорився боснійцям плей-офф і на наступному Євро, де їхнім суперником була команда Ірландії (1:1; 0:2), тож у плані стикових матчів їх можна назвати такими ж невдахами, як і Україну. На мундіалі-2018 Боснія фінішувала за два очки від другого місця в групі, а ось у подальших кваліфікаціях вже провалювалася і була далека навіть від стиків. 

А як у них справи зараз?

Сьогоднішня збірна Боснії також не вражає високими результатами. Команда намагалася відібратися на Євро-2024 з групи J, де її суперниками були Португалія, Словаччина, Люксембург, Ісландія та Ліхтенштейн. Кваліфікація склалася для майбутнього суперника України максимально невдало: він і близько не зміг нав'язати боротьбу за друге місце словакам та люксембуржцям. Боснія посіла передостанню, п'яту позицію у групі, набравши в десяти матчах дев'ять очок завдяки двом перемогам над Ліхтенштейном (2:1 вдома та 2:0 на виїзді) та розгрому Ісландії (3:0). На цьому список успіхів боснійців у відборі закінчується, а ось провалів було більш ніж достатньо: дві розгромні поразки від Португалії (0:3 у гостях та 0:5 вдома), абсолютна безнадія у протистояннях з Люксембургом (0:2 вдома та 1:4 на виїзді), поразка на останніх хвилинах від Ісландії (0:1), два фіаско у протистояннях зі Словаччиною (0:2 вдома та 1:2 на виїзді). 

Місце у плей-оф боснійці забезпечили успішним виступом у Лізі націй, де зуміли виграти групу з Фінляндією, Чорногорією та Румунією, набравши у шести матчах 11 очок. 

У них вистачає якісних гравців, але багатьом уже під 30 та за 30

Виділяючи зірок збірної Боснії, окрім згаданої трійці легенд 30+ Джеко-П'янич-Колашинац, до яких також варто додати Раде Круніча, можна відзначити ще кількох футболістів. Серед таких – захисник Анель Ахмедходжич, який виступає в АПЛ, нехай і за останній Шеффілд Юнайтед, молодий Амар Дедич з Зальцбурга, півзахисник Беньямін Тахірович, який представляє Аякс, Денис Хусейнбашич з Кельна, головна атакуюча загроза Ермедін Демірович, який забив 14 голів у 26-ти матчах Бундесліги за Аугсбург, один з найкращих бомбардирів другого німецького дивізіону Харіс Табакович, який настріляв уже 15 м'ячів у чемпіонаті за Герту. З мінусів – чотири представники чемпіонату Росії, про які ми детально розповідали тут. 

Як бачимо, у розпорядженні цієї команди є багато гравців досить високого рівня, але чому вона так провалилася в основній кваліфікації Євро? Одна з причин невдач, можливо, полягає в тому, що найкращі часи зіркового покоління боснійських футболістів уже залишились у минулому. Едіну Джеко 38, і йому важко приносити команді стільки ж користі, як буквально кілька років тому, Сеаду Колашинацу – 30, Міралему П'яничу – 33, Раде Крунічу – 30. Більшість інших, перерахованих вище футболістів Боснії, ще не встигли закріпитися на найвищому рівні та перебувають у процесі свого становлення. У результаті отримуємо не так багато виконавців, які готові вирішувати великі завдання тут і зараз, і в цьому полягає перевага України. Ми свою зміну поколінь пережили кілька років тому, і ми маємо Миколенка, Забарного, Зінченка, Судакова, Мудрика, Довбика. Залишилося лише довести їхній вищий рівень на ділі.

Проблеми є не лише з футболом 

Окрім суто ігрових проблем, Боснія також зіткнулася з репутаційними. Ще наприкінці минулого року журналісти заявляли про випадки корупції у національній збірній, гравці якої нібито платили за свою участь у матчах солідні суми. Правда чи ні – не так важливо для нас. Один лише факт існування такої інформації – серйозний удар по іміджу збірної та атмосфері у колективі. Окрім того, безпосередньо перед зустріччю з Україною місцева федерація посварилася з одним з грандів боснійського чемпіонату Сараєво, через що навіть довелося міняти місце збору національної команди.

Але збірну України всі ці моменти хвилювати ніяк не мають. Наше завдання – продемонструвати свою перевагу на полі, як це було зроблено у матчі більш ніж дворічної давності, про який ми ще обов'язково поговоримо. Немає жодних сумнівів у тому, що синьо-жовтим знову буде дуже нелегко, проте чим важчий шлях, тим приємніше відчуття після його подолання. І нехай команда Реброва зробить так, щоб, згадуючи цей шлях, всі ми відчували тільки позитивні емоції.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

 

У матеріалі використано фото Getty images